Інструкція для медичного застосування препарату РОЗИНОРМ

міжнародна та хімічна назви: розиглітазон; (+)-5-[[4-[2-(метил-2-

піридиніламіно)етокси]феніл]метил]-2,4-тіазолідиндіон,(Z)-2-бутендіонат;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, рожевого (2 мг) або

коричнево-оранжевого (4 мг) кольору, круглі двоопуклі з розподільчою рискою на

одному боці;

склад:

• 1 таблетка містить 2 мг або 4 мг розиглітазону

малеату у перерахунку на

розиглітазон;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, фарматоза DCL15, тальк очищений,

натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, титану

діоксид, пропіленгліколь, заліза оксид жовтий.

Форма випуску.

• таблетки, вкриті

оболонкою. .

Фармакотерапевтична група.

• Пероральні цукрознижувальні

засоби. АТС А10В G02.

Фармакологічні властивості.

• фармакодинаміка. Розинорм - цукрознижувальний препарат для внутрішнього застосування, який підвищує чутливість тканин до інсуліну. Розиглітазону малеат застосовується для лікування цукрового діабету II типу.

Розиглітазону малеат - цукрознижувальний препарат класу тіазолідиндюну, який бере участь у контролі над рівнем цукру у крові за рахунок підвищення чутливості жирової, м'язової тканин та клітин печінки до інсуліну. Розиглітазону малеат - селективний агоніст PPARand#947; (активатор пероксисомальної проліферації) ядерних рецепторів. Активація за допомогою PPARand#947; клітинних рецепторів регулює транскрипцію відповіді інсуліну, який бере участь у контролі над продукуванням, транспортом та утилізацією глюкози;

• фармакокінетика. Всмоктування. Розинорм швидко та майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Абсолютна біодоступність препарату становить 99%. Максимальний рівень концентрації препарату у плазмі крові спостерігається через 1 год. після застосування. Застосування розиглітазону малеату з їжею не впливає на площу під кривою (AUC), але при цьому спостерігається зниження рівня максимальної концентрації на 28% і підвищується час Тmах (1,75 год.). Ці дані не мають клінічного значення, тому розиглітазону малеат моясе застосовуватися без зв'язку із прийманням їжі.

Розподіл. Максимальна концентрація у плазмі та AUC дозозалежні. Середній обсяг

розподілу розиглітазону малеату після внутрішнього застосування становить приблизно

17,6 літра. 99,8% розиглітазону малеату зв'язується з протеїнами плазми крові,

переважно з альбуміном.

Метаболізм. Розиглітазону малеат метаболізується шляхом N-деметилювання та

гідроксилювання з наступною кон'югацією із сульфатом і глюкуроновою кислотою.

У дослідженнях in vitro показано, що розиглітазону малеат метаболізується переважно

до цитохрому Р450.

Виведення. Термін напіввиведення становить 3-4 год. і залежить від дози. Після

перорального застосування розиглітазону малеат виводиться з сечею (64%) і фекаліями

(23%). Не встановлено залежності фармакокінетики від віку та статі пацієнтів.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки максимальна концентрація препарату у

плазмі крові та AUC підвищувалась у 2 і 3 рази, що було пов'язано із зниженням рівня

зв'язування з протеїнами плазми крові і зменшенням кліренсу.

Клінічно значима різниця у фармакокінетиці препарату у пацієнтів з захворюванням

нирок, у тому числі і у тих, які знаходяться на програмному діалізі, відсутня.

Показання для застосування.

Застосування Розинорму показане при монотерапії у хворих на цукровий діабет II типу. Розинорм також може застосовуватися у комбінації з метформіном, дієтою та фізичними вправами. Для пацієнтів з гіперглікемією на фоні застосування максимально допустимих доз метформіну необхідно спочатку ввести у схему лікування Розинорм і тільки після цього замінити метформін на інший препарат. При лікуванні хворих на цукровий діабет II типу обов'язково дотримуватися дієти.

Спосіб застосування та дози. Дозу встановлюють індивідуально.

Монотерапія. Звичайно початкова доза препарату становить 4 мг на добу внутрішньо один або два рази на день. При недостатній ефективності лікування через 12 тижнів дозу підвищують до 8 мг на добу в 1 - 2 прийоми. Пацієнтам з порушеннями функції печінки (середнього.ступеня і тяжким) препарат призначають у початковій дозі 2 мг на добу, а потім, при необхідності, її поступово підвищують.

Комбінована терапія з метформіном. Звичайно початкова доза Розинорму у комбінації з метформіном становить 4 мг на добу внутрішньо 1 або 2 рази на добу (дозування метформіну див. у відповідному листку-вкладиші до нього). Доза препарату може бути підвищена до 8 мг на добу після лікування протягом 12 тижнів при недостатньому зниженні рівня глюкози в крові. Розинорм внутрішньо може застосовуватися одноразово вранці або розподілятися на 2 прийоми (вранці і ввечері).

Розиглітазону малеат застосовують внутрішньо незалежно від вживання їжі. Немає необхідності у корекції дози препарату в осіб похилого віку та пацієнтів з порушенням функції нирок. Не слід розпочинати лікування препаратом пацієнтам із значними клінічними ознаками захворювань печінки або з підвищеним рівнем трансамінази у плазмі (підвищення рівня АЛТ у 2,5 разу на початку лікування). Необхідно контролювати ферментну активність печінки на початку та під час лікування. Достатній досвід застосування препарату в осіб віком до 18 років відсутній, тому призначати його таким пацієнтам не рекомендується.

Побічна дія.

• У цілому побічні ефекти

були незначними і не вимагали переривання

лікування препаратом, але можлива поява такої побічної дії:

з боку системи травлення: сухість у роті, в поодиноких випадках - диспепсія, діарея;

з боку ЦНС: можлива не різко виражена сонливість, що швидко минає, головний біль,

втомленість, у деяких випадках - збудження;

з боку системи кровотворення: рідко - анемія;

алергічні реакції: дуже рідко - ангіоневротичний набряк; висипка на шкірі, свербіж,

кропив'янка, оборотна алопеція, пропасниця, набряки.

Препарат в цілому добре переноситься хворими.

Побічна дія.

• виникає рідко і носить слабо виражений

транзиторний характер.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до

компонентів препарату, інсулінозалежний діабет (І тип), діабетичний кетоацидоз, вагітність, період годування груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Застосування Розинорму (по 2 мг двічі на

добу) з глібуридом (від 3,75 до 10 мг на добу) протягом 7 діб не призвело до зміни

концентрації глюкози у плазмі крові пацієнтів, які хворіють на цукровий діабет і

концентрація глюкози у яких стабілізована завдяки глібуриду.

Розиглітазону малеат не впливає на фармакокінетику ніфедипіну та оральних

контрацептивів (етинілестрадіол та норетиндрон).

Застосування розиглітазону малеату (по 2 мг 2 рази на добу) і метформіну (по 500 мг

2 рази на добу) протягом 4 діб не впливало на властивості розиглітазону малеату і

метформіну.

Застосування акарбози не викликало зміни фармакокінетики одноразово внутрішньо

застосованого розиглітазону малеату.

Застосування розиглітазону малеату не викликало значних змін фармакокінетики

дигоксину.

Багаторазове застосування розиглітазону малеату не викликало клінічно значущих змін

фармакокінетики енантіомеру варфарину.

Попереднє лікування ранітидином не викликало змін фармакокінетики розиглітазону.

Передозування.

• Дані відносно передозування

препарату у людей обмежені. У випадку передозування препарату можливе посилення симптомів, зазначених у розділі andquot;

Побічна дія.

• quot;. Рекомендується проводити

відповідну терапію з урахуванням клінічного стану пацієнта.

Особливості застосування.

• Розиглітазону малеат, як і

інші тіазолідиндіони, може сприяти відновленню овуляцій у пременопаузальному періоді у жінок з ановуляторним циклом та при наявності резистентності до інсуліну. Тому жінкам необхідно використовувати адекватні способи контрацепції. Розинорм може викликати порушення менструального циклу.

Зниження гематокриту і рівня гемоглобіну може спостерігатися при лікуванні розиглітазону малеатом окремо або у поєднанні з метформіном. Зміни спостерігаються переважно протягом перших 4-8 тижнів лікування і у подальшому показники повертаються до норми. Також при лікуванні розиглітазону малеатом у пацієнтів можливе зменшення кількості лейкоцитів.

Розиглітазону малеат застосовують обережно у пацієнтів із схильністю до набряків. Застосування у пацієнтів з серцево-судинною недостатністю: під час проведення доклінічного вивчення тіазолідиндіони, у тому числі розиглітазон, викликали збільшення обсягу плазми та гіпертрофії міокарда (після попереднього навантаження). Печінкові ефекти: не слід застосовувати розиглітазону малеат у пацієнтів, у яких розвивалася жовтяниця при застосуванні троглітазону.

У разі виникнення у пацієнта симптомів, які можуть вказувати на розвиток порушень печінки, а саме: нудота, блювання, біль у животі, втома, анорексія та/або потемніння сечі, слід оцінити функціональний стан печінки. При наявності жовтяниці препарат відміняють.

Перед початком лікування розиглітазону малеатом слід усунути вторинні причини, які можуть впливати на рівень глюкози у крові, наприклад інфекційні захворювання. Вагітність та лактація. Відповідного і добре контрольованого дослідження впливу препарату на вагітних жінок не проводилось. Розиглітазону малеат не слід застосовувати вагітним жінкам, крім випадків, коли користь значно перевищує можливий ризик для плода. Щоб запобігти випадковому застосуванню препарату у ранні терміни вагітності,

жінкам необхідно починати застосовувати препарат при негативному результаті тесту на

вагітність.

Дані про можливість виведення розиглітазону малеату з грудним молоком у жінок

відсутні. На підставі того, що багато препаратів здатні виділятися з грудним молоком,

розиглітазону малеат не слід застосовувати жінкам, які годують груддю.

Застосування у педіатрії. Безпечність і ефективність застосування розиглітазону

малеату у дітей не досліджені.

У разі появи нудоти, блювання, болю у шлунку, втоми, анорексії та/або потемніння сечі,

слід негайно повідомити про це лікаря.

Умови та термін зберігання. Зберігати при кімнатній температурі у захищеному від світла та недоступному для дітей місці. Термін зберігання - 2 роки.