Інструкція для медичного застосування препарату РИФАМПІЦИН-ФЕРЕЙН

міжнародна та хімічна назви:

• Рифампіцин,

3(4-метил-1-піперазиніл-іміно-метил)-рифамицин SV2, напівсинтетичний антибіотик;

основні фізико-хімічні властивості:

• ліофілізат цеглистого або коричнево-червоного кольору; чутливий до

світла, кисню і вологи;

склад:

• 1 ампула містить рифампіцину

0,15 г;

допоміжні речовини: кислота аскорбінова, натрію сульфат, натрію гідроксид.

Форма випуску.

• Порошок

ліофілізований для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

• Протитуберкульозні засоби. Код АТС J04B02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Рифампіцин є антибіотиком широкого спектра дії. Активний відносно мікобактерій туберкульозу і лепри, діє на грампозитивні (особливо стафілококи) та грамнегативні (менінгококи, гонококи) коки, менш активний до грамнегативних бактерій. Препарат високоактивний відносно таких мікроорганізмів: Mycobacterium leprae, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis ( у тому числі штамів стафілококів, що продукують бета-лактамази), Streptococcus pyogenes, Neissena gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Brucella spp. Рифампіцин чинить вірулоцидну дію на вірус сказу, пригнічує розвиток рабічного енцефаліту.

Фармакокінетика. При внутрішньовенному краплинному введенні максимальна концентрація рифампіцину спостерігається під кінець інфузії. На терапевтичному рівні концентрація препарату при внутрішньовенному введенні підтримується протягом 8-12 год, відносно високочутливих збудників – протягом 24 год. Рифампіцин добре проникає у тканини і рідини організму і виявляється в терапевтичних концентраціях у плевральному ексудаті, мокротинні, вмісті каверн, кістковій тканині. Найбільша концентрація препарату створюється у тканинах печінки і нирок. Із організму виводиться з жовчю і сечею.

Показання для застосування.

Основним показанням до застосування Рифампіцину-Ферейн є туберкульоз легенів та інших органів.

Крім того, препарат застосовують при різних формах лепри і при запальних захворюваннях легенів і дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія), викликаних полірезистентними стафілококами, при гострому і хронічному остеомієліті, інфекціях сечовивідних і жовчовивідних шляхів (пієлонефрит, пієлоцистит, холангіт, холецистит) та інших захворюваннях, викликаних чутливими до дії рифампіцину збудниками, при менінгококовому носійстві.

У зв’язку з швидким розвитком стійкості до Рифампіцину-Ферейн його призначають при лікуванні нетуберкульозних захворювань лише у випадках неефективності інших антибіотиків.

Спосіб застосування та дози.

• Рифампіцин-Ферейн вводять внутрішньовенно краплинно

(внутрішньовенно вводять лише дорослим, рекомендується горизонтальне положення хворого).

Для приготування розчину для внутрішньовенного введення 0,15 г препарату розчиняють у 2,5 мл води для ін’єкцій, енергійно струшують до повного розчинення. Отриманий розчин змішують з 125 мл 5% розчину глюкози. Швидкість введення 60-80 крапель за хвилину.

Внутрішньовенне введення Рифампіцину-Ферейн рекомендується при гостро прогресуючих та розповсюджених формах деструктивного туберкульозу легень, тяжких гнійно-септичних процесах при необхідності швидкого створення високих концентрацій препарату в крові, а також у випадках, коли прийом препарату внутрішньо утруднений або погано переноситься хворими.

При внутрішньовенному введенні добова доза становить 0,45 г, при тяжких швидко прогресуючих формах – 0,6 г і вводиться в один прийом протягом 45-50 хвилин. Тривалість застосування внутрішньовенного способу введення залежить від переносимості препарату і може становити 1-1,5 місяця з подальшим переходом на прийом внутрішньо.

При лікуванні туберкульозу у хворих на цукровий діабет, внутрішньовенне введення Рифампіцину-Ферейн поєднують із введенням інсуліну (на кожні 4-5 г глюкози (розчинника) – 2 ОД інсуліну)).

Монотерапія туберкульозу Рифампіцином-Ферейн часто супроводжується розвитком стійкості збудника до антибіотика, тому його слід призначати у поєднанні з іншими протитуберкульозними засобами (стрептоміцином, ізоніазидом, етамбутолом), до яких збережена чутливість мікобактерій туберкульозу.

При інфекціях нетуберкульозної етіології залежно від локалізації процеса при внутрішньовенному введенні добова доза рифампіцину становить від 0,3 до 0,9 г. Добову дозу розподіляють на два введення. Тривалість лікування встановлюється індивідуально залежно від ефективності і переносимості і може становити 7-10 днів. Внутрішньовенне введення слід припинити, як тільки з’явиться можливість для прийому рифампіцину внутрішньо.

Побічна дія.

• Нудота,

блювання, діарея, зниження апетиту, збільшення печінкових трансаміназ в крові, головний біль, артралгії, канальцевий некроз, порушення зору, лейкопенія, порушення менструального циклу, кропив’янка, набряк Квінке та інші алергічні реакції.

Протипоказання.

• Не призначати дітям до 1 року, вагітним, в період

лактації, при захворюваннях печінки, порушенні функції нирок та підвищеній чутливості до препарату.

Передозування.

• Симптоми: підвищення температури, задишка, пропасниця, лейкопенія,

тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, шкірні реакції, реакції з боку шлунково-кишкового тракту та печінки, ниркова недостатність.

Особливості застосування.

• При тривалому застосуванні препарату необхідно

контролювати функцію печінки, нирок, картину крові. Препарат має яскравий коричнево-червоний колір і забарвлює сечу, мокротиння, слізну рідину в оранжево-червоний колір.

Для запобігання розвитку резистентності мікроорганізмів необхідно застосовувати у комбінації з іншими антибактеріальними засобами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Зменшує активність непрямих антикоагулянтів,

пероральних гіпоглікемічних засобів, гормональних контрацептивів, антиаритмічних засобів.

Умови та термін зберігання.

• Зберігати у захищеному від світла та

недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25°.

Термін придатності – 2 роки.