Інструкція для медичного застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС®

основні фізико-хімічні властивості:

• овальні біло-червоні двоопуклі

двошарові таблетки, можливі червоні вкраплення у білому шарі;

склад:

• 1 таблетка містить телміcартану 80

мг і гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: повідон, меглюмін, натрію гідроксид, сорбітол, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, заліза оксид червоний, натрію крохмальгліколят, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний.

Форма випуску.

• Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

• Комбіновані препарати

інгібіторів ангіотензину II. Код АТС С 09 D А.

Фармакологічні властивості.

• Фармакодинаміка. МікардисПлюс є комбінацією антагоніста ангіотензин II

рецептора (тип АТ1), телміcартану і тіазидного діуретика, гідрохлортіазиду. Комбінація цих інгредієнтів дає додатковий антигіпертензивний ефект.

МікардисПлюс, призначений один раз на добу, ефективно та повільно знижує кров'яний тиск при застосуванні в терапевтичних дозах.

Телміcартан є специфічним антагоністом ангіотензин II рецептора (тип АТ1). Телміcартан з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин II в місцях його зв’язування на рецепторах АТ1 субтипу, які відповідають за відому активність ангіотензину II.

Телміcартан не має будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1 рецептор, селективно зв’язує АТ1 рецептор. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші, менш характерні АТ рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, так само, як і ефект можливої надмірної стимуляції ангіотензину II, рівень якого підвищується під впливом телміcартану, який знижує рівні альдостерону в плазмі. Телміcартан не інгібує ренін у плазмі людини, не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючий ензим (кініназа II), ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінпроміжних побічних ефектів.

У людини при дозі 80 мг телміcартану гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 год. і залишається значущим аж до 48 год.

Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово виявляється протягом 3 год. Максимальне зниження кров’яного тиску виявляється через 4-8 тижнів від початку лікування та підтримується при довготривалій терапії.

Амбулаторні вимірювання кров’яного тиску показали, що антигіпертензивний ефект утримується постійним протягом 24 год. після введення дози і останні 4 год. перед наступною дозою включно.

У хворих на гіпертензію телміcартан знижує як систолічний, так й діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телміcартану порівняна з такою для агентів, що представляють інші класи антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в клінічних дослідженнях при порівнянні телміcартану з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом, лозартаном і лізиноприлом).

При раптовому перериванні лікування телміcартаном кров’яний тиск поступово повертається до параметрів, які передували лікуванню протягом декількох днів.

У клінічних дослідженнях, де безпосередньо порівнювали дві схеми антигіпертензивного лікування, випадки сухого кашлю були значно меншими у пацієнтів, які застосовували телміcартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори ангіотензинперетворюючого ензиму.

Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Механізм дії антигіпертензивного ефекту тіазидних діуретиків досі невідомий. Тіазиди впливають на ренальні трубчасті механізми електролітної реабсорбції, тим самим безпосередньо підвищуючи екскрецію натрію та хлориду в приблизно еквівалентних об'ємах. Діуретичний вплив гідрохлортіазиду знижує об'єм у плазмі, підвищує активність реніну в плазмі, підвищує секрецію альдостерону з послідовним зростанням показників калію в сечі і втратою бікарбонату, знижує рівень калію в сироватці. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостерон системи супутнє призначення телміcартану сприяє оборотній втраті калію, пов'язаній з цими діуретиками.

При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезу виявляється через 2 год., максимальний ефект досягається приблизно через 4 год., в той час як дія триває приблизно 6–12 год.

Епідеміологічні випробування виявили, що довготривале лікування гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.

Фармакокінетика. Сумісне застосування гідрохлортіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику.

Всмоктування.

Телміcартан. Після перорального застосування пік концентрації телміcартану досягається через 0,5–1,5 год. Абсолютна біодоступність телміcартану по 40 мг і по 160 мг становить 42% і 58% відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телміcартану, зниження площі під кривою концентрація в плазмі-час (AUC 0-andyen;) для телміcартану варіюється від приблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 год. після застосування концентрація у плазмі однакова і не залежить від того, як приймається телміcартан - натщесерце або з їжею. Вважають, що невелике зниження AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності.

Фармакокінетика телміcартану, призначеного для перорального приймання, є нелінійною при збільшенні дози від 20 до 160 мг з підвищенням концентрації у плазмі (Смах і AUC), що перевищує пропорційне. Телміcартан не накопичується в плазмі значною мірою при повторних призначеннях.

Гідрохлортіазид. Після перорального застосування МІКАРДИСПЛЮС пік концентрації гідрохлортіазиду досягається через 1,0–3,0 год. Через кумулятивну ренальну екскрецію гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60%.

Розподіл.

Телміcартан. Телміcартан сильно зв'язується з протеїнами плазми (andgt; 99,5%), головним чином з альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об'єм розподілу (Vdss) становить приблизно 500 л.

Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид зв'язується з протеїнами плазми (64%), об'єм розподілу (Vdss) становить 0,8 ±0,3 л/кг.

Біотрансформація і виведення.

Телміcартан. Після перорального застосування 14С-міченого телміcартану більша частина дози (andgt;97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначний об'єм був виявлений у сечі. Телміcартан метаболізується шляхом кон'югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки - єдиний метаболіт, що був ідентифікований у людини.

Після застосування однієї дози 14С-міченого телміcартану глюкорунід демонструє приблизно 11% виміряної радіоактивності у плазмі. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається до метаболізму телміcартану. Загальний кліренс плазми телміcартану після перорального застосування становить andgt; 1500 мл/хв. Загальний напівперіод виведення становить andgt; 20 год.

Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид не метаболізується у людини та виділяється майже повністю у незміненому вигляді з сечею. Приблизно 60% пероральної дози елімінується у незміненому вигляді протягом 48 год. Ренальний кліренс становить приблизно 250 – 300 мл/хв. Термінальний напівперіод виведення становить 10–15 год.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у людей похилого віку і молодше 65 років.

Стать. Концентрація телміcартану в плазмі у жінок, в основному, в 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак у клінічних випробуваннях не виявили значного підвищення реакцій щодо кров'яного тиску або кількості випадків ортостатичної гіпотензії у жінок. Немає необхідності в коригуванні дози. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлортіазиду без клінічної значущості.

Пацієнти з ренальними порушеннями. Виходячи з невеликого досвіду застосування для лікування пацієнтів з ренальними порушеннями, від слабких до помірних (кліренс креатиніну становить 30–60 мл/хв, середнє значення – приблизно 50 мл/хв), немає необхідності коригувати дози для пацієнтів з порушеннями функції нирок. Телміcартан не може бути виведений під час гемодіалізу. У пацієнтів з ренальною недостатністю понижується швидкість елімінації гідрохлортіазиду. В типових дослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв збільшується напівперіод виведення гідрохлортіазиду. У пацієнтів з видаленою або відсутньою ниркою напівперіод виведення становить приблизно 34 год.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності до приблизно 100%. Однак період напіввиведення у пацієнтів не змінюється.

Показання для застосування.

• Лікування есенціальної

гіпертензії. Як комбінація з фіксованою дозою МІКАРДИСПЛЮС призначається пацієнтам, чий кров'яний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні телміcартану або гідрохлортіазиду самостійно.

Спосіб застосування та дози.

• Дорослі. МІКАРДИСПЛЮС слід приймати один раз

на добу. Перед переходом на приймання МІКАРДИСПЛЮС слід визначити дозу телміcартану. Може бути розглянута безпосередня заміна монотерапії на фіксовані комбінації.

МІКАРДИСПЛЮС 80/12,5 мг може бути призначений пацієнтам, чий кров'яний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток МІКАРДИС 80мг.

Максимальний антигіпертензивний ефект МІКАРДИСПЛЮС, загалом, досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.

У разі необхідності МІКАРДИСПЛЮС може призначатися у комбінації з іншим антигіпертензивним засобом.

Хворі на тяжку гіпертензію добре переносять лікування із застосуванням телміcартану до 160 мг окремо та в комбінації з гідрохлортіазидом 12,5–25 мг на добу. Таке лікування є ефективним.

МІКАРДИСПЛЮС можна приймати з їжею або без неї.

Пацієнти з ренальними порушеннями. Через наявність гідрохлортіазиду не слід призначати МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну andlt; 30 мл/хв). У цій групі пацієнтів надається перевага призначенню петльових діуретиків. Невеликий досвід застосування для лікування пацієнтів з ренальними порушеннями, від слабких до помірних, не виявив побічної дії щодо функції нирок, тому немає необхідності в коригуванні дози. Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. У пацієнтів зі слабкими до помірних порушеннями функції печінки добова доза МІКАРДИСПЛЮС повинна бути зменшена вдвічі. Препарат не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам з порушеннями функції печінки.

Люди похилого віку. Немає потреби у корекції дози для пацієнтів похилого віку.

Діти та підлітки. Відсутні дані щодо безпечності та ефективності МІКАРДИСПЛЮС при застосуванні для лікування дітей та підлітків віком до 18 років.

Побічна дія. Кількість побічних ефектів не є дозозалежною і не має взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів. Нижченаведені побічні реакції, що виявлені в клінічних випробуваннях комбінації телміcартану і гідрохлортіазиду. Побічні реакції, які не спостерігались у ході клінічних випробувань, але очікуються під час лікування МІКАРДИСПЛЮС і базуються на досвіді застосування телміcартану або гідрохлортіазиду самостійно, також наведені нижче та позначені у такий спосіб:

1) що очікується внаслідок досвіду застосування телміcартану як монотерапії;

2) що очікується внаслідок досвіду застосування гідрохлортіазиду як монотерапії.

Інфекції та інвазії: бронхіт, фарингіт, синусит, інфекція верхніх відділів дихальних шляхів, інфекція сечостатевого тракту, сіаладеніт2).

Порушення кровоносної та лімфатичної систем: еозинофілія1), апластична анемія2), гемолітична анемія2), пригнічення діяльності кісткового мозку2), лейкопенія2), нейтропенія/агранулоцитоз2), тромбоцитопенія1) 2).

Порушення імунної системи: алергія, анафілактичні реакції2).

Ендокринні порушення: втрата контролю над діабетом.

Порушення обміну речовин і харчування: гіперхолестеринемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, причина або загострення виснаження об'єму2), електролітний дисбаланс2), гіпонатріємія2), анорексія2), втрата апетиту2), гіперглікемія2).

Психічні порушення: тривога, депресія1) 2), неспокій2).

Порушення нервової системи: непритомність1), безсоння1), запаморочення2), парестезія2), порушення сну2).

Порушення зору: аномальний зір1), минуща нечіткість зору2), ксантопсія2).

Розлад вестибулярного апарату: запаморочення.

Серцеві порушення: брадикардія1), тахікардія1), кардіоаритмія2).

Судинні порушення: гіпотензія1), постуральна гіпотензія2), ангіїт (васкуліт), що спричиняє некроз2).

Респіраторні порушення: диспное1), респіраторний дистрес (що включає пневмоніт або набряк легенів) 2).

Гастроінтестинальні порушення: абдомінальний біль, діарея, диспепсія, гастрит, розлад шлунка1), сухість у роті1), метеоризм1), блювання1), запор2), панкреатит2).

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця) 2).

Порушення шкірних покривів або підшкірних основ: екзема, підвищення потовиділення1), еритема1), свербіж1), шкірні реакції, подібні до червоного вовчака2), шкірний васкуліт2), реакції світлочутливості2), висипання2), реактивація шкірного червоного вовчака2), токсичний епідермальний некроліз2).

Порушення опорно-рухової системи: артралгія, артроз, біль у спині, біль у ногах, міалгія, судоми литкових м'язів1), симптоми, подібні до тендиніту1), слабкість1) 2), судоми м'язів2).

Порушення сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит2), ренальна дисфункція2), глікозурія2).

Порушення статевої системи: імпотенція.

Загальні порушення: симптоми, подібні до грипу, біль, біль у грудях1), пропасниця2).

Лабораторні дані: зниження гемоглобіну1), підвищення сечової кислоти1), підвищення креатиніну1), підвищення ензимів печінки1), підвищення тригліцериду2).

Як і щодо інших антагоністів ангіотензину II, доповідалося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, кропив'янки та інших подібних реакцій.

Протипоказання.

• Гіперчутливість до активної

субстанції, або будь-якого з компонентів, або до інших похідних сульфонаміду (гідрохлортіазид є похідною сульфонаміду). Також протипоказаннями є такі стани, як:

вагітність і лактація;

холестатичні та біліарні обструктивні порушення;

серйозні порушення функції печінки;

серйозні ренальні порушення (кліренс креатиніну andlt; 30 мл/хв);

рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія.

Передозування.

• Немає певних даних щодо

передозування, пов'язаного із застосуванням МІКАРДИСПЛЮС. Слід здійснювати пильний моніторинг пацієнтів, лікування при виникненні симптомів передозування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. Терапія залежить від часу прийому таблетки та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка.

У терапії передозування може бути корисним активоване вугілля. Часто слід проводити моніторинг рівня електролітів і креатиніну в сироватці. При виникненні гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу зі швидким сольовим та об'ємним заміщенням.

Найімовірнішими очікуваними проявами передозування телміcартану є гіпотензія і тахікардія; також може виникнути брадикардія.

Передозування.

• гідрохлортіазиду пов'язано зі

зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням унаслідок надмірного діурезу. Найбільш поширеними ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до м'язового спазму та/або до загострення серцевої аритмії, пов'язаних з одночасним застосуванням дигіталісглюкозидів або певних антиаритмічних препаратів.

Немає даних щодо передозування телміcартану у людей. Телміcартан не видаляється гемодіалізом. Ступінь видалення гідрохлортіазиду гемодіалізом не відомий.

Особливості застосування.

Вагітність і лактація. Доклінічні дослідження телміcартану не виявили тератогенного впливу, але продемонстрували фетотоксичність. Таким чином, дотримуючись заходів перестороги, МІКАРДИСПЛЮС не слід застосовувати протягом першого триместру вагітності. Перед плануванням вагітності необхідно перейти на відповідне альтернативне лікування.

У II і III триместрах речовини, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензин систему, можуть спричиняти ураження і навіть загибель плода, який розвивається; таким чином, МІКАРДИСПЛЮС протипоказаний у II і III триместрах вагітності. Якщо встановлена вагітність, приймання МІКАРДИСПЛЮС необхідно припинити якнайшвидше.

Тіазиди перетинають плацентарний бар'єр і проникають у пуповинну кров. Вони можуть спричиняти електролітний розлад у плода та інші можливі реакції, що виникають у дорослих. При застосуванні тіазидної терапії повідомляли про випадки неонатальної тромбоцитопенії, ембріональної або неонатальної жовтяниці.

МІКАРДИСПЛЮС протипоказаний при лактації, оскільки невідомо, чи виділяється він у грудне молоко матері, яка годує груддю. Тіазиди виділяються у грудне молоко та можуть пригнічувати лактацію.

МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам з холестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою недостатністю печінки, тому що телміcартан виводиться, головним чином, з жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження гепатичного кліренсу телміcартану. МІКАРДИСПЛЮС слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до гепатичної коми. Клінічний досвід застосування МІКАРДИСПЛЮС для лікування пацієнтів з печінковою недостатністю відсутній.

Існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ренальної недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії при єдиній нирці лікують медичними препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостерон систему.

МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам з тяжкою ренальною недостатністю (кліренс креатиніну andlt; 30 мл/хв) (див. розділ “

Протипоказання.

• ).

Відсутній досвід щодо призначення МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам з тяжкою ренальною недостатністю або з нещодавно трансплантованою ниркою. Існує невеликий досвід застосування МІКАРДИСПЛЮС для лікування пацієнтів зі слабкою та помірною ренальною недостатністю, тому рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці. У пацієнтів з порушеною функцією нирок може виникнути азотемія, що пов'язана з тіазидними діуретиками.

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів із об’ємом та/або натрієм, зниженим унаслідок енергійної діуретичної терапії, сольових обмежень у дієті, діареї або блювання. Перед вживанням МІКАРДИСплюс такі стани необхідно коригувати.

У пацієнтів з судинним тонусом та функцією нирок, які залежать, головним чином, від активності ренін-ангіотензин-альдостерон системи (наприклад, у пацієнтів із серйозними застійними серцевими порушеннями або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом з іншими медичними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостерон систему, може бути пов’язаний з гострою гіпотензією, гіперазотемією, олігурією або зрідка - гострою ренальною недостатністю.

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, загалом, не реагують на антигіпертензивні медичні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензин системи. Тому використання МІКАРДИСплюс не рекомендується.

Необхідна особлива обережність, як і щодо інших вазодиляторів, при лікуванні пацієнтів, які страждають на стеноз аорти та мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Терапія тіазидом може зменшити толерантність до глюкози. У хворих на діабет може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних агентів. Під час тіазидної терапії може виявитися латентний цукровий діабет. Підвищення рівня холестерину і тригліцериду пов'язано з тіазидною діуретичною терапією; однак при застосуванні МІКАРДИСПЛЮС, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостерігався мінімальний ефект або його відсутність.

У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або явна подагра.

Всім пацієнтам, які одержують діуретичну терапію, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці з відповідними інтервалами.

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоріємічний алкалоз). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м'язах або судоми, м'язова втомлюваність, гіпотензія, олігурія, тахікардія і такі гастроінтестинальні порушення, як нудота і блювання.

Незважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії найвищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів із значним діурезом, у пацієнтів, які використовують неадекватний пероральний прийом електролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ. Навпаки, через антагонізм ангіотензин II рецепторів (АТ1), спричинений телміcартаном - компонентом МІКАРДИСПЛЮС, може виникнути гіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок приймання МІКАРДИСПЛЮС не була підтверджена документально, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ренальну недостатність та/або серцеву недостатність і цукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з МІКАРДИСПЛЮС.

Немає доказів, що МІКАРДИСПЛЮС знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлориду, в основному, є слабким і зазвичай не потребує лікування.

Тіазиди можуть підвищити сечовиділення кальцію та спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці за відсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити приймання тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитоподібної залози.

Тіазиди продемонстрували підвищення сечовиділення магнію, що може призводити до гіпомагніємії.

Рекомендована щодобова доза таблетки МІКАРДИСПЛЮС 80/12,5 мг містить 338 мг сорбіту. Тому МІКАРДИСПЛЮС непридатний для пацієнтів зі спадковою непереносимістю фруктози.

Так само, як і для будь-якого іншого антигіпертензивного агента, значне зниження тиску крові у хворих на ішемічну кардіопатію або у пацієнтів з ішемічною серцево-судинною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або шоку.

Більша ймовірність виникнення реакцій гіперчутливості до гідрохлортіазиду може існувати у пацієнтів з наявністю алергії або бронхіальної астми.

При застосуванні тіазидних діуретиків відзначають загострення або активацію системного червоного вовчака

Дослідження впливу на здатність керувати автомобілем і використовувати механізми не проводились. Однак при керуванні автомобілем і використанні механізмів необхідно брати до уваги, що при антигіпертензивній терапії може виникати запаморочення або сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• При одночасному застосуванні літію з інгібіторами

ангіотензинперетворюючого ензиму зареєстровано підвищення концентрації літію у плазмі та підвищення його токсичності. Більше того, тіазиди знижують кліренс літію, таким чином МІКАРДИСПЛЮС може підвищувати ризик токсичності літію. Літій та МІКАРДИСПЛЮС слід застосовувати одночасно тільки під наглядом лікаря, також при одночасному застосуванні необхідно проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі.

Калійзнижуючий ефект гідрохлортіазиду ослаблюється калійзберігаючим ефектом телміcартану. Однак очікується, що цей вплив гідрохлортіазиду на рівень калію у плазмі, буде підсилюватись іншими лікарськими засобами, що пов'язані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад, такими як інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні).

При застосуванні цих лікарських засобів разом з МІКАРДИСПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.

Навпаки, виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензин систему, одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, калієвими добавками, замінниками солі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин натрію), може призвести до підвищення рівня калію в сироватці.

При застосуванні цих лікарських засобів разом з МІКАРДИСПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.

Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію у сироватці при застосуванні МІКАРДИСПЛЮС з препаратами, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці, наприклад з дигіталісом, антиаритмічними агентами та препаратами, відомими як такі, що стимулюють тріпотіння/мерехтіння шлуночків серця.

Телміcартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних агентів. Сполуками, які були досліджені при вивченні фармакокінетики, були дигоксин, варфарин, гідрохлортіазид, глібенкламід, ібупрофен, парацетамол, симвастатин і амлодипін. Щодо дигоксину спостерігається 20% підвищення концентрації у плазмі відносно середнього рівня (39% в окремих випадках), тому необхідно врахувати необхідність моніторингу рівня дигоксину в плазмі.

Такі препарати можуть впливати на тіазидні діуретики при одночасному застосуванні:

алкоголь, барбітурати або наркотики можуть підсилювати ортостатичну гіпотензію;

антидіабетичні засоби (пероральні агенти та інсулін): може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного засобу;

метформін: є ризик молочного ацидозу при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом;

холестирамінова та колестиполова смоли: абсорбція гідрохлортіазиду послаблюється наявністю аніонообмінних смол;

дигіталісглюкозиди: гіпокаліємія або гіпомагніємія, що спричинені тіазидами, сприяють серцевій аритмії, спричиненій дигіталісом;

нестероїдні протизапальні препарати: застосування нестероїдних протизапальних препаратів може зменшити діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків у деяких пацієнтів;

вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін): дія вазопресорних амінів може бути підсилена;

недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м'язів (наприклад, тубокуранін): дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м'язів може бути підсилена гідрохлортіазидом;

лікування подагри: може виникнути необхідність у корекції дози медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти через те, що гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Сумісне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу;

солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці через збільшене виділення. За необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці та відповідно коригувати дозу;

інша взаємодія: гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути підсилена тіазидами. Антихолінергічні агенти (наприклад, атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня вивільнення шлунка. Тіазиди можуть збільшити ризик побічної дії, спричиненій амантадином. Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) та потенціювати їх ефект, що пригнічує кістковий мозок.

Умови та термін зберігання.

• Препарат зберігають у

недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, щоб захистити від вологості, при кімнатній температурі.

Термін придатності - 3 роки.