Інструкція для медичного застосування препарату МІКАРДИС®

міжнародна та хімічна назви:

• телміcартан; [1,1’ - біфеніл]-2-карбонова кислота,

4’-[(1,4’ диметил-2’-пропіл [ 2,6-бі-1Н-бензимідазол]-1’-іл)метил];

основні фізико-хімічні властивості:

• білі або білуваті довгасті таблетки;

склад:

• 1 таблетка містить телміcартану 80 мг;

допоміжні речовини: полівідон, меглюмін, натрію гідроксид, сорбіт, магнію стеарат.

 

Форма випуску.

• Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група.

• Антагоністи ангіотензину II. Код АТС C09C A07.

 

Фармакологічні властивості.

• Фармакодинаміка. Телміcартан є

специфічним та ефективним антагоністом ангіотензин II рецептора (тип АТ1). Телміcартан з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин II в місцях його зв’язування на рецепторах АТ1 субтипу, що є відповідальними за активність ангіотензину II. Телміcартан не має будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1 рецептор. Телміcартан селективно зв’язує АТ1 рецептор. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та іншими, менш вивченими АТ рецепторами. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як невідомий ефект їх можливого “надстимулювання” ангіотензином II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телміcартан знижує рівні альдостерону в плазмі. Телміcартан не блокує ренін у плазмі людини, не блокує йонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючий ензим (кініназа II), ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних ефектів.

У людини телміcартан у дозі 80 мг майже повністю інгібує ангіотензин II, який викликає підвищення кров’яного тиску. Блокуючий ефект зберігається протягом 24 годин і залишається відчутним до 48 годин.

Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово виявляється протягом 3 годин. Максимальне зниження кров’яного тиску виявляється через 4 тижні від початку лікування та підтримується при довготривалій терапії.

Антигіпертензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин, у тому числі включаючи останні 4 години перед постійним прийомом. Це підтверджено при амбулаторному моніторингу артеріального тиску.

У хворих на гіпертензію телміcартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, без впливу на частоту пульсу. При раптовому припиненні лікування телміcартаном кров’яний тиск поступово повертається до параметрів до лікування протягом декількох днів без імовірності синдрому відміни.

Клінічні дослідження підтвердили, що лікування телмісартаном значно зменшує масу міокарда лівого шлуночка та індекс маси міокарда лівого шлуночка у пацієнтів з гіпертензією та гіпертрофією міокарда лівого шлуночка.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Всмоктування телміcартану швидке, хоча адсорбовані кількості розрізняються. Середня абсолютна біодоступність телміcартану становить близько 50%.

Коли МІКАРДИС приймається під час їжі, зниження площі під кривою “концентрація в плазмі-час” (AUC) для телміcартану варіює від приблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 години після введення концентрація в плазмі однакова, незалежно від того, приймається телміcартан натщесерце або з їжею.

Розподіл. Телміcартан активно зв’язується з протеїнами плазми (andgt; 99,5%), головним чином з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу (Vss) становить приблизно 500 л.

Метаболізм. Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації з глюкуронідом. Фармакологічна активність кон’югата не встановлена.

Виведення. Телміcартан характеризується біекспоненціальною фармакокінетикою з термінальним періодом напіввиведення andgt; 20 годин. Максимальна концентрація в плазмі (Сmax) і площа під кривою “концентрація в плазмі-час” (AUC) зростає непропорційно дозі. Немає даних про клінічно значущу акумуляцію телміcартану при застосуванні в рекомендованих дозах. Концентрації у плазмі були вищі у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.

Після перорального введення телміcартан майже повністю виводиться з калом, в основному як незмінена сполука. Кумулятивна ниркова екскреція становить andlt; 2% дози. Загальний кліренс плазми (Сltot) вище (приблизно 900 мл/хв), якщо порівнювати з печінковим кровотоком (близько 1 500 мл/хв).

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика телміcартану збігається у молодих пацієнтів та у пацієнтів похилого віку.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, спостерігається низька концентрація в плазмі, однак доведено, що це не має клінічного значення. Телміcартан має високу спорідненість з протеїнами плазми суб’єктів з нирковою недостатністю та не може бути виведений діалізом.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили зріст абсолютної біодоступності приблизно до 100%.

 

Показання для застосування.

• Лікування артеріальної гіпертензії.

 

Спосіб застосування та дози.

• Дорослі. Рекомендована доза становить 40 мг

на добу. В окремих пацієнтів антигіпертензивний ефект може бути досягнутий при щодобовій дозі 20 мг. У випадках, коли бажаний тиск не досягається, дозу телміcартану можна підвищити до 80 мг 1 раз на добу. Альтернативно телміcартан можна використати в комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлортіазид, що має адитивний ефект зниження тиску крові з телміcартаном. При підвищенні дози необхідно взяти до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект, у цілому, досягається через 4–8 тижнів від початку лікування.

Хворим на тяжку гіпертензію можливе застосування телміcартану до 160 мг на добу окремо та в комбінації з гідрохлортіазидом 12,5–25 мг на добу. Таке лікування є ефективним.

МІКАРДИС можна приймати з їжею або без неї.

Тривалість курсу лікування визначає лікар і залежить вона від характеру захворювання та ефективності терапії, що проводиться.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Пацієнти з нирковою недостатністю, включаючи тих, що підлягають діалізу, не потребують корекції дози. Телмісартан не виводиться з крові при застосуванні гемофільтрації.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки добова доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу.

Немає потреби в корекції дози для пацієнтів похилого віку.

Відсутні дані щодо безпеки та ефективності МІКАРДИСУ при застосуванні для лікування дітей та підлітків.

 

Побічна дія.

• Інфекції сечового тракту, інфекції верхніх відділів

дихальних шляхів; занепокоєність; порушення зору; запаморочення; абдомінальний біль, діарея, сухість у роті, диспепсія, неприємні відчуття у шлунку; екзема, підвищення потовиділення; артралгія, біль у спині, судоми литкових м’язів або біль у ногах, міалгія, симптоми, подібні до тендиніту; біль у грудях, симптоми, подібні до грипу.

Рідко сповіщали про випадки еритеми, свербежу, непритомності, безсоння, депресії, блювання, гіпотензії, брадикардії, тахікардії, задишки, еозинофілії, тромбоцитопенії, слабкості.

У цілому кількість випадків побічних явищ при прийомі телмісартану співставна з прийомом плацебо. Випадки побічних явищ не залежать від дози, статі, віку або раси пацієнта. Можливі поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, кропив’янки.

Рідко сповіщали про випадки зменшення гемоглобіну або підвищення сечової кислоти, повідомляли про випадки підвищення креатиніну або печінкових ензимів, але частота випадків була подібна або нижчою порівняно з прийомом плацебо.

 

Протипоказання.

• Гіперчутливість до складових препарату; вагітність і

період лактації; обструктивні біліарні порушення; тяжкі порушення функції печінки; дитячий вік.

 

Передозування.

• Немає даних щодо передозування у людей. При виникненні

симптоматичної гіпотензії слід призначити симптоматичне лікування (інфузійну терапію, підтримку основних функцій організму). Телміcартан не видаляється гемодіалізом.

 

Особливості застосування.

• /p>

Вагітність і лактація. Будь-які дані щодо застосування телміcартану при лікуванні вагітних жінок відсутні. Доклінічні дослідження не виявили негативного впливу на вагітність. Однак необхідно дотримуватися звичайних пересторог щодо використання ліків під час вагітності, особливо в першому триместрі. Перед плануванням вагітності необхідно перейти на відповідне альтернативне лікування.

У другому та третьому триместрах сполуки, які прямо впливають на ренін-ангіотензин-систему, можуть спричиняти ураження і навіть загибель плоду, який розвивається. Якщо вагітність встановлена, прийом телміcартану необхідно припинити якнайшвидше.

Телміcартан протипоказаний при лактації, оскільки невідомо, чи виділяється він в грудне молоко.

Існує підвищений ризик серйозної гіпотензії та ренальної недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії при одній нирці лікують медичними препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Коли МІКАРДИС призначається пацієнтам з порушеною ренальною функцією, рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію та креатиніну у сироватці. Не існує досвіду щодо застосування МІКАРДИСУ пацієнтами з нещодавно трансплантованою ниркою.

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів із зниженими внаслідок діуретичної терапії внутрішньосудинним об’ємом та/або рівнем натрію, що виникає внаслідок сольових обмежень у дієті, діареї або блювання. Перед вживанням МІКАРДИСУ такі стани необхідно коригувати. Перед вживанням МІКАРДИСУ слід коригувати зниження внутрішньосудинного об’єму та/або рівня натрію.

Пацієнти, у яких судинний тонус і функція нирок залежать, головним чином, від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів із серйозними застійними серцевими порушеннями або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом МІКАРДИСУ з іншими медичними препаратами, що впливають на систему “ренін-ангіотензин-альдостерон”, може призводити до гострої гіпотензієї, гіперазотемії, олігурії або зрідка – гострої ниркової недостатності.

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом у цілому не реагують на антигіпертензивні медичні препарати, що діють шляхом блокади системи “ренін-ангіотензин”. Тому призначення телміcартану їм не рекомендується.

Як і щодо інших вазодиляторів, з особливою обережністю призначають пацієнтам, які страждають на стеноз аорти, мітрального клапану або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Телміcартан виводиться, головним чином, у жовч. У пацієнтів із біліарними обструктивними порушеннями або печінковою недостатністю можна очікувати зниження кліренса телмісартану. Тому таким пацієнтам телміcартан слід приймати з обережністю. Телміcартан необхідно використовувати з обережністю пацієнтам із слабкими до помірних порушеннями функції печінки.

Рекомендована щодобова доза таблеток МІКАРДИС 80 мг містить 338 мг сорбіту. Тому МІКАРДИС не можна призначати пацієнтам зі спадковою чутливістю до фруктози.

Як спостерігалось, інгібітори ангіотензинперетворюючого ензиму, телміcартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні для лікування африканців, можливо через переважно низькоренінову гіперту.

Так, як і щодо будь-якого іншого антигіпертензивного агента, значне зниження тиску крові у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічною серцево-судинною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Дослідження впливу телміcартану на здатність керувати автомобілем і використовувати механізми не проводилися. Однак при керуванні автомобілем і роботі з механізмами необхідно брати до уваги, що при антигіпертензивній терапії може виникати запаморочення або гіперсомнія.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Телміcартан може підвищувати гіпотензивний

ефект інших антигіпертензивних агентів.

Сполуками, які були досліджені при вивченні фармакокінетики, були дигоксин, варфарин, гідрохлортіазид, глібенкламід, ібупрофен, парацетамол, симвастатин і амлодипін.

Тільки для дигоксину спостерігається 20% підвищення його концентрації в плазмі відносно середнього (39% в окремих випадках), тому необхідно врахувати необхідність моніторингу рівня дигоксину в плазмі.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ензиму зареєстровано тимчасове підвищення концентрації літію у плазмі та підвищення токсичності. Тому при одночасному використанні необхідно проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі.

При одночасному застосуванні з іншими медичними препаратами, такими, як інгібітори АПФ, що впливають на систему “ренін-ангіотензин-альдостерон”, може виникати гіперкаліємія, особливо за наявності ренальних порушень та/або серцевих уражень. Для пацієнтів із ризиком рекомендується адекватний моніторинг калію в сироватці.

Базуючись на досвіді використання інших медичних препаратів, що впливають на систему “ренін-ангіотензин”, одночасне використання з калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними препаратами, сольовими замінниками, що містять калій, або з іншими медичними препаратами, які можуть підвищити рівень калію (гепарин і т. п.), може призвести до підвищення калію в сироватці. Тому вони повинні з обережністю вживатись одночасно з МІКАРДИСОМ.

 

Умови та термін зберігання.

• Препарат зберігають в оригінальній упаковці,

щоб захистити від вологості, при кімнатній температурі (не вище 30 °С), у місці, недоступному для дітей. Термін придатності – 4 роки.