Інструкція для медичного застосування препарату ЛОПРИЛ

міжнародна та хімічна назви:

• lisinopril;

(S)-1-[N2- (1-карбоксил-3 -фенілпропіл)-L-лізил]-L-пролін дигідрат;

основні фізико-хімічні властивості:

• круглі таблетки білого (5 мг), жовтого (10

мг) або від світло-рожевого до рожевого кольору (20 мг), із гладкою поверхнею, неушкодженими краями, з розподілювальною рискою посередині;

склад:

1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг, 10 мг або 20 мг (у формі дигідрату);

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфатдигідрат, манітол, магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, тальк, кремнію оксид колоїдний безводний, жовтий оксид заліза C.I.77492; E 172 (в таблетках Лоприл 10 мг і 20 мг), червоний оксид заліза C.I.77491; E 172 (в таблетках Лоприл 20 мг).

 

Форма випуску.

Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ.

Код АТС С09А А03.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лоприл блокує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) і перетворення ангіотензину I у судинозвужувальний ангіотензин II. Лоприл зменшує загальний периферичний судинний опір і системний артеріальний тиск.

Фармакокінетика.

Лізиноприл всмоктується зі травного каналу, його біодоступність становить близько 30%. Незначно зв’язується з білками плазми (6-10%). Початковий ефект після прийому лізиноприлу реєструється через 1 годину, максимальна концентрація в плазмі настає через 7 годин після застосування. Період напіввиведення із сироватки становить 12 годин. Стабільний терапевтичний ефект спостерігається через 2-4 тижні прийому препарату. Наявність їжі не має значного впливу на абсорбцію лізиноприлу. Лізиноприл частково проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри. Практично не біотрансформується, тількі близько 7% лізиноприлу метаболізується в печінці. Основна кількість препарату виводиться з організму в незміненому вигляді з калом і сечею.

У разі порушення ренальної функції виведення Лоприлу знижується ( клубочкова фільтрація менше 30 мл\хв.). У осіб похилого віку концентрація препарату АUC підвищується. У осіб похилого віку (після 65 років), а також при серцевої недостатності кліренс Лоприлу знижується. Препарат також зменьшує вивільнення норадреналіну у закінченнях нейронів, секрецію альдостерону, ендотеліїну І та вазопресину. При цьому активізується утворення вазодилятаційного гормону брадикініну, посилюється синтез простагландинів PG I2, PGE2, оксиду азоту. Препарт зменьшує перед- та в більшому ступеню постнавантаження на міокард. Лоприл знижує опір судин нирок і поліпшує кровообіг у нирках.

 

Показання для застосування.

Артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, діабетична нефропатія та ретинопатія.

 

Спосіб застосування та дози.

Дози призначаються лікарем індивідуально для кожного пацієнта, залежно від його стану. Артеріальна гіпертензія:

рекомендована початкова доза 5 мг на день; підтримуюча доза - 10-20 мг на день. Максимальна доза - 40 мг на день. Підвищують дозу не більше, ніж на 10 мг, з інтервалом 2 тижні.

Серцева недостатність:

рекомендована початкова доза 2,5 мг на добу, підтримуюча доза - від 5 до 10 мг на добу. Максимальна добова доза - 20 мг. Якщо Лоприл призначається в комбінації з діуретиками, дозу останніх слід знизити, щоб зменшити ризик гіпотензії.

Гострий інфаркт міокарда:

для пацієнтів із стабільними гемодинамічними показниками протягом 24 годин після виникнення симптомів гострого інфаркту міокарда початкова доза лізиноприлу становить 5 мг на добу, через 24 години - 5 мг, після 48 годин - 10 мг на день. Підтримуюча доза протягом 6 тижнів і більше становить 10 мг на день.

Пацієнтам із систолічним тиском нижче 120 мм рт. ст. перші 3 дні після інфаркту призначають 2,5 мг Лоприлу на день, потім підтримуюча доза становить 5 мг на добу. Якщо систолічний кров’яний тиск під час лікування понизився до 100 мм рт. ст., то підтримуючу дозу слід тимчасово знизити з 5 до 2,5 мг на день. Якщо гіпотензія утримується після зниження дозування, препарат слід відминити. Лоприл не слід призначати пацієнтам, у яких систолічний кров’яний тиск менше 90 мм рт. ст.

Діабетична нефропатія та ретинопатія:

рекомендована початкова доза становить 2,5 мг лізиноприлу на день, підтримуюча доза - 10-20 мг на день.

Схема дозування при захворюваннях нирок:

для пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 30 мл/хв доцільним є починати лікування Лоприлом зі звичайної початкової дози, залежно від показання. При кліренсі креатиніну від 30 до 10 мл/хв початкова доза становить 2,5-5 мг на день (залежно від показання). При кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв і для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, початковою дозою є 2,5 мг на день.

 

Побічна дія.

Серцево-судинна система: біль у ділянці грудей, ортостатична гіпотензія, стенокардія, тахікардія, аритмія, периферичні набряки.

Центральна нервова система: запаморочення, головний біль, підвищена стомлюваність, нервозність, сплутаність свідомості, депресія, сонливість.

Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, біль у ділянці шлунка, сухість у роті, диспептичні явища, діарея, запор, панкреатит, гепатит, холестатичний гепатит.

Респіраторний тракт: сухий кашель, синусит, риніт, ларингіт, бронхоспазм.

Шкіра: висип, що може супроводжуватися свербежем, високою температурою та еозинофілією.

Кров: рідко виникають тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія.

Сечовидільна система: може виникати олігурія, анурія, гостра ниркова недостатність.

Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (набряклість обличчя, кінцівок, очей, рота, труднощі при ковтанні й подиху), шкірні висипання.

Лабораторні показники: іноді можливо збільшення в крові рівня калію, тригліцеридів, трансаміназ, сечовини та креатиніну. Може виникнути посилене виділення білка із сечею.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату, ангіоневротичний набряк, пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ в анамнезі, аортальний стеноз, гостра ниркова недостатність з постійним підвищеним тиском, вагітність і годування груддю, дитячий вік.

 

Передозування.

• Лоприлу може спричинити гіпотензію. Лікування полягає у

внутрішньовенному введенні фізіологічного розчину при нахилі голови пацієнта й піднятті ніг догори. Лізиноприл може бути виведений із крові шляхом гемодіалізу.

У разі розвитку ангіоневротичного набряку необхідно введення десенсибілізуючих засобів.

 

Особливості застосування.

Пацієнти, які приймають діуретики, повинні припинити прийом діуретиків за 2-3 доби до початку лікування лізиноприлом, щоб уникнути можливої появи гіпотензії. Якщо відміна діуретиків неможлива, дозу останніх слід знизити і лікування Лоприлом починати під медичним наглядом протягом мінімум 2 годин і до того часу, поки кров’яний тиск не буде залишатися стабільним протягом 1 години. Подальше дозування залежить від реакції кров’яного тиску.

Хворі на гіпонатріємію, алкалоз повинні перебувати під спостереженням не менше 2 годин після прийому першої дози Лоприлу через можливу появу гіпотензії. Підвищеним є ризик виникнення гіпотензії у хворих похилого віку, при гіповолемії, при лікуванні діуретиками, при діареї та блюванні, гемодіалізі.

Не слід призначати препарат хворим із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії единої нирки, пацієнтам із гострою нирковою недостатністю.

За наявності ниркової недостатності слід контролювати функцію нирок протягом лікування Лоприлом. У пацієнтів із порушенням функції нирок частіше виникають побічні ефекти.

Для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, особливості застосування препарату полягають у дозуванні. Так, під час діалізу початкова доза становить 2,5 мг на добу. Додаткова доза, яка еквівалентна 20% від звичайної добової дози, рекомендується після закінчення процедури діалізу.

У хворих, які приймають інгібітори АПФ, певні типи мембранних фільтрів для гемодіалізу, гемофільтрації або ЛПН-аферезу (поліакрилонітрильні, метилосульфонатні) можуть спричинювати анафілактичні реакції.

Слід обережно призначати препарат хворим із печінковою дисфункцією через можливість раптового виникнення холестатичної жовтухи та гепатиту.

Хворі з наявністю діабету: в ході ряду досліджень із метаболізму глюкози було встановлено, що інгібітори АПФ не порушують вуглеводні процеси та секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет при прийомі інгібіторів АПФ підвищується ризик виникнення гіперкаліємії.

Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам з мітральним стенозом, хворим на гіпертрофічну кардіоміопатію, генералізований атеросклероз. У пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю інгібітори АПФ можуть спричинювати гіпотензію, іноді - олігурію, азотемію.

У хворих похилого віку виведення препарату відбувається повільніше, збільшено ризик виникнення гіпотензії, тому дозування для цих пацієнтів починається з менших доз, подальше збільшення дози слід робити з обережністю.

У пацієнтів, які підлягають оперативному втручанню, при прийомі інгібіторів АПФ є ризик виникнення гіпотензії, корекція у разі зниження кров’яного тиску проводиться введенням рідини.

Пацієнти, яким призначено Лоприл, повинні бути поінформовані про можливі ознаки ангіоневротичного набряку, щоб своєчасно звернутися до лікаря (набряклість обличчя, кінцівок, очей, рота, труднощі при ковтанні й подиху).

Під час лікування інгібіторами АПФ може підвищитися рівень калію, хоча на відміну від інших інгібіторів АПФ лізиноприл не має значного впливу на рівень калію. Факторами ризику, що спричинюють гіперкаліємію, є ниркова недостатність, цукровий діабет, прийом діуретиків, що не виводять калій, та препаратів, що містять калій. Тому не рекомендується призначати Лоприл з калійзберігаючими засобами, препаратми і харчовими домішками, які містять калій, а також слід контролювати рівень калію у хворих із груп ризику. При виникненні загрозливої для життя гіперкаліємії Лоприл слід відмінити.

До початку лікування Лоприлом слід скорегувати водно-сольовий баланс. Під час лікування потребується моніторінг артеріального тиску, рівню білку і калію в плазмі, азоту сечовини, креатиніну, функції нирок, стану периферичної крові, маси тіла та дотримання дієти.

У пацієнтів з автоімунними та колагеновими захворюваннями, при імуносупресивній терапії підвищується ризик виникнення нейтропенії, тромбоцитопенії та анемії. Для запобігання цьому слід постійно стежити за змінами в крові.

Препарат не впливає на здатність пацієнтів керувати автомобілем та іншими механізмами, проте через небезпеку виникнення раптових перепадів артеріального тиску керування автомобілем і робота з механізмами не рекомендується протягом декількох годин після прийому препарату.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

При одночасному застосуванні Лоприлу з антигіпертензивними засобами, особливо з діуретиками (петльовими, тіазидними, тіазидоподібними) спостерігається підвищення гіпотензивного ефекту. Адитивна антигіпертензивна дія визначена при комбінації Лоприлу з and#946;-блокаторами, вазоділятаторами та антагоністами кальцію. При сумісному прийомі Лоприлу з нестероїдними протизапальними засобами (кислота ацетилсаліцилова, ібупрофен та інші), а також натрію хлоридом спостерігається пониження гіпотензивного ефекту. Індометацин при призначенні з Лоприлом підвищує небезпеку розвитку гіперкаліємії.

При одночасному застосуванні Лоприлу з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та калійвміщуючими харчовими домішками зростає ризик підвищення концентрації калію в крові та зниження антигіпертензивного ефекту.

Препарати літію при прийомі з Лоприлом можуть знизити кліренс літію, підвищити концентрацію елементу в крові і привести до розвитку токсичних ефектів.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, прокаінамід при одночасному застосуванні з Лоприлом можуть привести до лейкопенії, а алопуринол і прокаінамид до синдрому Стивенса-Джонса (багатоформної еритеми).

Лоприл посилює прояви алкогольної інтоксикації.

Засоби для наркозу при сумісному застосуванні з Лоприлом посилюють гіпотензивну дію препарату.

Естрогени при прийомі з Лоприлом можуть викликати підьом артеріального тиску.

Активоване вугілля, тетрацикліни, антациди знижують всмоктування Лоприлу.

 

Умови та термін зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25andordm;С.

Зберігати в місці, недоступному для дітей!

Термін придатності - 3 роки.