Інструкція для медичного застосування препарату ЙОДИД НАТРІЮ (131J) ДЛЯ ІН'ЄКЦІЙ

міжнародна та хімічна назва: натрію йодид;

основні фізико-хімічні властивості:

• безбарвний розчин;

склад:

• в 1 мл йодиду натрію (131І) – 74 МБк –

925 МБк;

допоміжні речовини: натрію тіосульфат, натрію дегідрофосфат, натрію гідрофосфат, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску.

• Розчин для ін’єкцій.

Фармакологічна група. Радіофармпрепарати. Код АТС: V1OXA01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Діючою речовиною препарату є (131І) у вигляді йодиду. Лікувальний принцип радіойодтерапії полягає в пригніченні функції паренхіми щитовидної залози через вплив іонізуючого фактора, джерелом якого є радіоактивний ізотоп йоду.

Під час радіойодтерапії незлоякісних захворювань щитоподібної залози іонізуюча радіація попереджує поділ клітин із різною метаболічною активністю (S-клітини щитовидної залози); деякі з них гинуть. Незначне зменшення кількості клітин частково компенсується за рахунок активності сусідніх клітин, а також сполучної тканини. Унаслідок впливу тиреоїдна тканина заміщується (іноді зі зворотним ефектом) сполучною тканиною. Приблизно 90% цього ефекту обумовлено дією and#946;-частинок (131І), довжина перебігу їх в тканинах становить 0,5 мм. Така незначна проникаюча здатність і фактично відсутність будь-якого екстратиреоїдного опромінення йодидом натрію (131І) обумовлює те, що радіойодтерапія взагалі вільна від побічних ефектів. Мета лікування - зменшення розміру струми та усунення ділянок тканини органу, що працюють автономно.

При радіойодтерапії злоякісних захворювань (диференційованої карциноми) щитоподібної залози використовується комбінація хірургічних методів і методів ядерної медицини для вилучення всієї тироїдної тканини та йодопоглинаючої метастатичної тканини, що і досягається в більшості випадків.

Фармакокінетика. Після ін’єкції приблизно 20% уведеного в кровотік йодиду захоплюється щитовидною залозою при першому проходженні крізь неї препарату.

Пік тиреоїдного накопичення відзначається між 24 та 72 годинами після ін’єкції, 50% накопичення досягається на 5 годині. Даний кінетичний профіль визначає оптимальний термін проведення діагностичних процедур у проміжок часу між 24 та 72 годин після введення радіофармпрепарату. Період напіввиведення радіойоду з плазми крові складає 12 годин, при цьому відповідний показник для щитовидної залози становить 6 діб. Таким чином, приблизно для 40% активності період напіввиведення складає 0,4 доби, для решти 60% - 8 діб. Виводиться головним чином із сечею. Незначна кількість (131І) надходить у слинні залози, шлунковий сік і може накопичуватися в грудному молоці, плаценті та спиномозковій рідині. Екскреція з сечею становить 37-75%, із калом виділяється 10% активності, незначна кількість виділяється з потом.

Показання для застосування.

Діагностичні показання

Йодид натрію вводиться як радіоактивна “мітка” для вивчення кінетики радіойоду. Дані щодо поглинання щитовидною залозою та ефективний період напіврозпаду, які визначаються введеною кількістю мітки, можуть бути використані тільки для розрахунку активності, необхідної для радіойодтерапії.

При спостереженні за хворим з карциномою щитовидної залози йодид натрію використовується для встановлення залишкової тканини щитовидної залози і метастазів (після абляції).

З йодидом натрію може бути проведено сканування щитовидної залози, але в разі неможливості використання радіофармпрепаратів, що створюють менше променеве навантаження , зокрема (99мТс).

Терапевтичні показання.

Радіойодтерапія щитовидної залози показана при:

Лікуванні хвороби Граве, токсичного багатовузлового зоба та автономних вузлів.

Лікуванні папілярного і фолікулярного раку щитовидної залози, включаючи метастатичне ураження.

Терапія йодидом натрію (131І) часто комбінується з хірургічним втручанням і з антитиреоїдними препаратами.

Спосіб застосування та дози.

• Дані Міжнародної комісії радіаційного

контролю стосуються внутрішньовенного введення. Оскільки радіойод абсорбується швидко, то дана модель цілком придатна і в разі перорального використання препарату. Дози підбирають індивідуально. Для кожного пацієнта доза іонізуючого випромінювання повинна бути підібрана виходячи з найбільш очікуваного ефекту. Активність, що застосовується, повинна бути такою, аби результуюча радіаційна доза була якомога нижчою, але достатньою для отримання діагностичного результату.

Сумарна активність вища за 26000 МБк недопустима.

При діагностичному використанні.

Результуюча ефективно-еквівалентна доза (ЕЕД) від отриманої активності в 400 МБк зазвичай може дорівнювати від 28,8 мЗв (при 0% тиреоїдного поглинання) і до 9600 мЗв (при 55% тиреоїдного поглинання). За інших рівних обставин доза на щитовидну залозу буде дорівнювати від 11,6 до 316000 мГр. Доза на стінку сечового міхура варіює в межах 116-244 мГр.

При терапевтичному використанні

Радіаційна доза на органи, що не є специфічними для йодтерапії, може призвести до серйозних патофізиологічних змін, які супроводжуються розвитком захворювань.

З метою зниження ризику рекомендується розраховувати ефективно - еквівалентну дозу та вірогідну радіаційну дозу на окремі органи - мішені до початку йодтерапії. Активність необхідно підбирати з урахуванням маси щитоподібної залози, біологічного періоду напіврозпаду і “рециркулюючого” фактора, який залежить від фізіологічного статусу пацієнта (включаючи йодний дефіцит).

Побічні реакції і радіаційна дозиметрія. Є деякі повідомлення щодо побічних реакцій після застосування йодиду натрію (131І) , вони включають нудоту, блювання та неспецифічні алергічні реакції. Найчастіше нудота і блювання відзначаються після перорального прийому, зокрема, терапевтичних доз. Тому завжди слід враховувати можливий ризик забруднення місцеперебування внаслідок блювання. У разі ін’єкційної форми препарату ці ефекти зустрічаються значно рідше.

Ранні ускладнення

Терапевтична активність радіойоду може тимчасово викликати посилення існуючого гіпертиреозу. Високі рівні можуть викликати гастроінтестинальні розлади, особливо в перші години і дні після застосування. Гастроінтестинальні розлади можуть спостерігатися більш ніж в 67% випадків. Їх можна легко запобігти чи купірувати симптоматичним лікуванням.

При лікуванні високими активностями радіойоду на 1-3 день після введення препарату у пацієнтів можуть спостерігатися запальні тиреоїдити і трахеїти, серйозне звуженням трахеї, особливо в разі існуючого раніше стенозу. Можуть виникнути сіалоаденіти, з набряком та больовим синдромом, частковою втратою смаку та сухістю в роті. Частота коливається від 10% (з профілактикою) до 60% (без профілактики).

Сілоаденіти зазвичай спонтанно проходять або виліковуються при застосуванні проти- запальної терапії, але описані окремі випадки дозозалежної персистувальної втрати смаку та сухості в роті з наступною втратою зубів. Радіаційну дозу на слинну залозу слід зменшувати стимулюванням секреції слини речовинами, що містять лимонну кислоту.

Високі рівні поглинання радіойоду викликають у пацієнтів місцевий біль, дискомфорт, набряки внаслідок локального накопичення у тканинах радіонукліда.

При лікуванні метастазуючої карциноми щитовидної залози із залученням центральної нервової системи можливий локальний церебральний набряк та(або) збільшення вже існуючого церебрального набряку, що призводить до зниження пам’яті.

Пізні ускладнення.

Дозозалежний гіпотиреоз може вважатися пізнім ускладненням на радіойодтерапію. Це може проявлятися через тижні або роки після лікування. Тому потрібен певний час для дослідження тиреоїдної функції і відповідно тиреоїдного розростання. Прояви гіпотиреозу непомітні в перші 6-12 тижнів після використання радіойоду і, за різними повідомленнями, частота даних проявів коливається від 2% до 70%.

Окремі випадки транзиторного гіпотиреозу, що можуть спостерігатися після прийому радіойоду, повинні належним чином моніторуватися і коректуватися замісною терапією. До пізніх ускладнень після одноразового використання активності більшої 5000 МБк або при повторних введеннях з інтервалом менш ніж 6 місяців відносяться, як правило, зворотна і в дуже поодиноких випадках незворотна депресія червоного кісткового мозку з тромбоцитопенією і еритроцитопенією, які можуть мати фатальний характер. Найчастіше відзначається лейкоцитопенія.

Епідеміологічні спостереження, проведені в період 1950- 1975 рр., свідчать про високу частоту раку ротової порожнини у пацієнтів, що отримували (131І).

Після прийняття високих активностей радіойоду, що зазвичай використовується для лікування злоякісних новоутворень щитовидної залози, збільшуються випадки лейкемії. Може також спостерігатися незначне збільшення кількості захворювань на рак сечового міхура та молочної залози.

Використання іонізуючої радіації пов’язане з розвитком раку і потенційно з розвитком генетичних ефектів. Результатом застосування терапевтичних радіаційних доз може бути збільшення випадків захворювання на рак та мутації. В усіх випадках важливо щоб ризик використання радіофармпрепарату був нижчим за ризик розвитку самого захворювання. Ефективно-еквівалентна доза (ЕЕД) після діагностичного або терапевтичного використання (131І) складає рівні вище за 20 мЗв.

Протипоказання.

вагітність;

діагностика у дітей молодших 10 років;

сканування щитовидної залози, виключаючи випадки з наявністю злоякісних захворювань або за умов, коли відсутня можливість використання 123І та (99м Тс).

Особливості застосування.

• Даний продукт є радіоактивним. З ним можуть

працювати лише особи, що мають відповідний дозвіл. Приймання, зберігання, використання, транспортування та знешкодження радіоактивних відходів здійснюється відповідно до національного санітарного законодавства.

Радіофармпрепарати повинні виготовлятися з дотриманням радіологічних та фармацевтичних кількісних вимог.

Даний препарат є джерелом відносно високої радіаційної дози для більшості хворих (див. відповідний розділ).

Використання високих доз радіойоду може становити серйозний ризик, забруднюючи довкілля. Це може відноситься безпосередньо сім’ї хворого, що отримував лікування, або всього населення, залежно від рівня активності, що використовувся. Для запобігання, будь-якому забрудненню довкілля слід дотримуватись застережних заходів щодо активності пацієнта, що виділяється.

(131І) для діагностичних цілей не використовують у дітей молодших 10 років.Не рекомендується його застосовувати також у дітей старших 10 років та юнаків, якщо відсутні виключні обставини. Це пов’язано з дуже високою радіаційною дозою порівняно з такою у дорослих.

Не було доказів появи злоякісних захворювань (рак, лейкемія чи мутація) в осіб, що зазнали вплив натрію йодиду (131І) при використанні з діагностичною метою.

Мала вірогідність збільшення частоти новоутворень, лейкемії або мутації в осіб, що отримали радіойод для лікування незлоякісних захворювань щитовидної залози, незважаючи на високі дози. Але при лікуванні дітей старших 10 років та юнаків при визначенні кількості препарату слід враховувати підвищену чутливість тканини щитовидної залози та стійкість організму в цілому у таких пацієнтів. Ризик повинен бути зважений відносно можливості використання інших методів лікування. При лікуванні злоякісних новоутворень щитовидної залози в одному дослідженні повідомлялось про збільшення частоти захворювань на рак сечового міхура у пацієнтів, що отримали активність (131І) більшу за 3700 МБк. В іншому дослідженні відмічено окремі лейкемії у пацієнтів, що отримали дуже високі активності радіойоду.

Терапевтичне використання йодиду натрію (131І) у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю заслуговує на особливу увагу через необхідність підбирати активність.

З метою запобігання сіалоаденітам, які можуть виникнуть як ускладнення при використанні високих доз радіойоду, пацієнтам може бути рекомендовано споживання солодощів або напоїв, що містять лимонну кислоту і стимулюватимувать екскрецію слини.

Низька йодна дієта до початку терапії буде підсилювати поглинання радіойоду функціонуючою тканиною щитовидної залози. Тиреоїдну замісну терапію слід відмінити до початку радіотерапії карциноми щитовидної залози для забезпечення адекватного поглинання радіойоду залозою. При використанні трийодтироніну рекомендується період в 10 діб; при застосуванні тироксину – 6 тижнів. Розпочати їх прийом рекомендується через 2 тижні після лікування (131І). Відповідно прийом карбімазолу і пропілтіоурацилу слід відмінити за 5 днів до терапії (131І) і розпочати знову через декілька днів.

Йодид натрію протипоказаний упродовж всієї вагітності, у разі можливої вагітності або коли вагітність неможливо виключити (поглинена доза маткою для даного радіонуклеїда знаходиться в межах 11-511 мГр, при цьому тканина щитовидної залози плода дуже чутлива до концентрації йоду протягом другого та третього триместрів).

У разі необхідності використання радіофармпрепарату у жінок дітородного віку, слід завжди з’ясувати питання про вагітність. Всіх жінок, що мають порушення менструального циклу (“затримки”), слід вважати вагітними доти доки не буде доведено зворотне. У разі нез’ясованості цього питання, важливо аби радіаційна доза була мінімізована на підставі отриманої необхідної клінічної інформації. Слід також передбачити можливість використання альтернативних неіонізаційних методик лікування. У випадках встановлення діагнозу карциноми щитовидної залози у вагітних жінок радіойодтерапію слід відкласти до пологів. Жінкам, що отримують йодид натрію (131І), слід рекомендувати користуватися контрацептивними засобами протягом 4 місяців після закінчення лікування.

Використанню радіофармпрепарату у матері, що годує груддю дитину, передує вирішення питання щодо можливості утримання від проведення дослідження до закінчення періоду лактації або вибору на користь іншого радіофармпрепарату, більш оптимального стосовно надходження активності до грудного молока. Годування груддю слід припинити після використання йодиду натрію (131І).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Чимало фармакологічних

речовин відомі своєю взаємодією з радіойодом. Механізм взаємодії може бути різним: зв’язування білків, вплив на фармакокінетику чи вплив йодної мітки на динамічні ефекти. Але важливо врахувати фармакодинаміку препарату в цілому. Для цього повинні прийматися до уваги метаболізм препарату в цілому та встановлення затримки в організмі будь-якого медикаменту на етапі доклінічного застосування натрію йодиду (131І).

Наприклад, антитиреоїдні препарати, карбімазол (чи інші деривати імідазолу, такі як пропілтіоурацил) саліцилати, стероїди, натрію нітропрусид, натрію сульфабромфталеїн, перхлорат, комбіновані препарати (антикоагулянти, антигістамінні препарати, антипаразитарні препарати, пеніциліни, сульфаніламіди, толбутаміди) за звичайних умов затримуються в організмі до 1 тижня; фенілбутазон - до 1-2 тижнів; відхаркувальні засоби, вітаміни - до 2 тижнів; натуральні та синтетичні тиреоїдні препарати (натрію тироксин, натрію ліотиронін, екстракти щитоподібної залози) до 2-3 тижнів; бензодіазепіни, літій - до 4 тижнів; йодиди - до 1-9 місяців; для внутрішньовенних йодвмісних контрастних речовин період затримки становить до 1 року.

Цих термінів слід додержуватися при визначенні термінів відміни окремих препаратів до початку призначення натрію йодиду (131І).

Умови та термін зберігання.

• Зберігати при температурі не вище за

25andordm;С. Не заморожувати.Термін придатності натрію йодиду (131І) становить 28 діб від дати калібрування активності, вказаної в сертифікаті та на упаковці.