Інструкція для медичного застосування препарату ЕНАФРИЛ

основні фізико-хімічні властивості:

• таблетки білого або білого з кремуватим

відтінком кольору. На поверхні припускається мармуровість. Таблетки з опуклими поверхнями; на одній з поверхонь нанесена риска;

склад:

• 1 таблетка містить еналаприлу малеату – 0,01 г, гідрохлоротіазиду –

0,0125 г ;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний (аеросил), магнію стеарат, натрію кроскармелоза, лактоза (цукор молочний).

Форма випуску.

• Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

• Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Еналаприл і

діуретики. Код АТС С09В А02.

Фармакологічні властивості.

• Фармакодинаміка. Енафрил виявляє антигіпертензивну

активність, що обумовлена дією блокатора ангіотензин–перетворюючого ферменту еналаприлу та діуретика гідрохлоротіазиду (гіпотіазиду). Блокада ангіотензин–перетворюючого ферменту супроводжується периферичною вазодилатацією, зниженням концентрації у крові ангіотензину та альдостерону, збільшенням концентрації брадикініну, простагландинів. Еналаприл спричиняє поступове зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску без суттєвих змін частоти серцевих скорочень, зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Механізм дії гідрохлоротіазиду пов’язаний із впливом на епітелій ниркових канальців, де препарат гальмує реабсорбцію іонів натрію і хлору. Препарат зумовлює екскрецію натрію, хлору, води, а також іонів калію та магнію. Реабсорбція кальцію підвищується. Внаслідок посилення діурезу зменшується об’єм циркулюючої крові та артеріальний тиск, а також зменшується венозне повернення крові до серця (зменшення переднавантаження). Сумісна дія еналаприлу та гідрохлоротіазиду виражається у потенціюванні їх гіпотензивних ефектів. Максимальний терапевтичний ефект досягається через 3–4 тижні лікування Енафрилом.

Фармакокінетика. При прийомі всередину всмоктується майже 60 % еналаприлу та близько 60–80 % гідрохлоротіазиду. Максимальна концентрація еналаприлу досягається протягом 1 години. Еналаприл піддається біотрансформації у печінці з утворенням активного метаболіту – енаприлату, максимальна концентрація (Сmax) якого досягається протягом 3–4 годин. Енаприлат легко проходить крізь гістогематичні бар’єри, за виключенням гематоенцефалічного барand#1523;єру, проникає крізь плаценту та в невеликих кількостях в грудне молоко. Період напіввиведення (Т1/2) для еналаприлату становить 11 годин. Ексретується переважно нирками (до 40 % виводиться у вигляді еналаприлату). Протягом 24 годин елімінується до 90 % введеної кількості. У людей похилого віку, при порушенні функції нирок, період напіввиведення еналаприлу збільшується до 30 годин. Гідрохлоротіазид швидко абсорбується зі шлунково-кишкового тракту (60–80 %).

Накопичується в еритроцитах, де його у 3,5 раза більше, ніж у плазмі крові. Період напіввиведення (Т1/2) гідрохлоротіазиду з плазми становить 2–2,5 години. Гідрохлоротіазид виділяється з організму нирками та виводиться в незмінному вигляді (andgt;95 %), головним чином з сечею (60–80 %). Гідрохлоротіазид здатен проникати крізь фетоплацентарний бар’єр, потрапляє у грудне молоко. Кожний компонент препарату “Энафрил” не впливає на фармакокінетику іншого й метаболізуються окремо один від одного.

Показання для застосування.

• Артеріальна гіпертензія.

Спосіб застосування та дози.

• Режим дозування Енафрилу встановлюють

індивідуально. Звичайна середня доза становить 1 таблетку (0,01 г еналаприлу) 1 раз на добу. Приймають внутрішньо під час або після їжі. При недостатньому ефекті добову дозу збільшують до 2 таблеток (0,02 г еналаприлу) одноразово або за два рази протягом доби. Препарат необхідно приймати в одну й ту саму годину доби. Максимальна добова доза препарату становить за еналаприлом – 0,02 г, за гідрохлоротіазидом – 0,025 г. При лікуванні пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну більше 30 мл/хв) початкова добова доза препарату повинна становити andfrac12; таблетки на добу. У подальшому дозу Енафрилу збільшують до досягнення задовільного клінічного ефекту (при постійному моніторингу показників функції нирок і рівня калію у сироватці крові).

Побічна дія.

З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, непритомність, підвищена втомлюваність;

з боку серцево-судинної системи: транзиторна артеріальна гіпотензія, колапс, рідко – тахікардія;

з боку системи кровотворення і зсідання крові: анемія, агранулоцитоз, нейтропенія, тромбоцитопенія;

з боку системи травлення: нудота, блювання, сухість у роті, зміна смакових відчуттів, діарея, порушення функції печінки із вторинним холестазом, панкреатит;

з боку сечовивідної системи: порушення функції нирок, рідко – протеїнурія;

з боку обміну речовин: гіпокаліємія або гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія, гіперглікемія, рідко – підвищення рівня сечовини, креатиніну, білірубіну, печінкових трансаміназ у сироватці крові;

алергічні реакції: шкірні висипи, свербіж;

інші: сухий кашель, порушення зору, зміна тембру голосу, зниження лібідо, імпотенція, судоми м’язів, ангіоневротичний набряк, ангінозні напади, “вовчаковий” синдром.

Протипоказання.

• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну

менше 30 мл/хв), включаючи анурію, гостру ниркову недостатність, тяжке прогресуюче ураження нирок та діабетичну нефропатію; стан після трансплантації нирок; підвищена чутливість до компонентів препарату; гіперкаліємія (рівень калію у плазмі перевищує 5,5 мЕкв/л), порфірія, первинний гіперальдостеронізм, тяжкі форми подагри та цукрового діабету; вагітність (особливо ІІ та ІІІ триместри), період лактації; ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі ідіопатичний, спадковий, пов’язаний з призначенням інших інгібіторів ангіотензин–перетворюючого ферменту; вік молодше 14 років.

Передозування.

• Симптоми: виражена гіпотензія, аритмія, підвищений

діурез, судоми, парез, порушення свідомості, зниження електролітів у сироватці крові. При появі вищенаведених симптомів призначають таке лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, інфузія фізіологічного розчину або ангіотензину ІІ, гемодіаліз (при необхідності), симптоматична терапія.

Особливості застосування.

• Препарат слід обережно приймати при аутоімунних захворюваннях,

захворюваннях та патологічних станах, які супроводжуються порушенням кровотворення, при перехресній чутливості до інших інгібіторів АПФ. Після прийому першої дози Енафрилу необхідно контролювати стан хворого із вимірюванням артеріального тиску протягом декількох годин. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для лікування Енафрилом; після корекції артеріального тиску та обand#1523;єму циркулюючої крові наступна доза, зазвичай, переноситься добре. При тривалій симптоматичній гіпотензії потрібно зменшити дозу Енафрилу або припинити лікування ним. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз лікування препаратом треба припинити. За 2–3 доби до початку курсу лікування Енафрилом треба припинити терапію діуретиками. З обережністю препарат призначають хворим на подагру (зменшення виведення сечової кислоти з організму може призвести до загострення латентної подагри), з порушенням функції печінки. При застосуванні Енафрилу у зв’язку з уповільненням руйнування брадикініну збільшується чутливість клітин до інсуліну та збільшується утилізація глюкози. Для запобігання розвитку гіпоглікемії хворим на цукровий діабет типу ІІ, які застосовують інсулін або цукрознижуючі препарати, Енафрил необхідно призначити у менших дозах або переглянути дозування антидіабетичних засобів. Гідрохлоротіазид може спровокувати підвищення рівня цукру крові. Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну 0,5–1,3 мл/с), особливо при білатеральному стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки. При розвитку ангіоневротичного набряку із поширенням на голосову щілину та гортань достатньо відміни препарату та призначення антигістамінним препаратів, у разі необхідності – введення адреналіну, забезпечення прохідності дихальних шляхів (інкубація або конікотомія). Обережно призначають препарат пацієнтам з тяжкими формами ішемічної хвороби серця, захворюваннями судин головного мозку, вираженим мітральним стенозом або ідіопатичним гіпертрофічним субаортальним стенозом, генералізованим атеросклерозом у пацієнтів похилого віку. Гіпотензивний ефект препарату може підвищитися після деяких оперативних втручань на нервовій системі (симпатектомія).Лікування побічних ефектів симптоматичне.Під час лікування Енафрилом слід утримуватись від керування транспортними засобами та від роботи, яка потребує значної концентрації уваги. Під час лікування Енафрилом необхідно контролювати вміст у крові електролітів, трансаміназ, глюкози, а також клітинний склад периферичної крові для своєчасного виявлення побічних ефектів. Через підвищений ризик анафілактичних реакцій препарат не слід призначати пацієнтам, яким проводять гемодіаліз із використанням поліакрілонітрильних мембран (AN 69) або аферез ыз використанням декстрана сульфату, а також пацієнтам перед проведенням десенсибілізації до осиного або бджолиного яду.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• При одночасному призначенні Енафрилу з

іншими антигіпертензивними препаратами, барбітуратами, наркотичними препаратами, похідними фенотиазину, спостерігається посилення гіпотензивного ефекту, що потребує регулярного контролю рівня артеріального тиску. Нестероїдні протизапальні засоби, аналгетики та дієта з високим вмістом солі знижують гіпотензивний ефект Енафрилу. Комбіноване лікування калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, триамтерен) або препаратами калію може призвести до розвитку гіперкаліємії. Поєднане призначення Енафрилу з кортикостероїдами може посилювати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію; із пресорними амінами – можливе послаблення відповіді на пресорні аміни; із недеполяризуючими міорелаксантами – можливе підвищення ефекту останніх. Під час лікування препаратом, особливо при одночасному застосуванні алопуринолу, цитостатиків, імунодепресантів або глюкокортикостероїдів можливі анемія, лейкопенія, панцитопенія. Застосування з циклоспорином може викликати ниркову недостатність. Не рекомендується сумісне призначення Енафрилу з препаратами літію, оскільки знижується виведення літію нирками та підвищується ризик розвитку літієвої токсичності. З обережністю призначають Енафрил у поєднанні з препаратами наперстянки, оскільки гіпокаліємія та гіпомагніємія можуть підвищувати чутливість міокарда й викликати токсичні ефекти глікозидів. У хворих на цукровий діабет, які отримують інсулінотерапію або пероральні гіпоглікемізуючі препарати, може розвинутись гіперглікемія при застосуванні тіазидних діуретиків або гіпоглікемія – при застосуванні еналаприлу. Оскільки має місце підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії при проведенні наркозу, анестезіолога слід попередити про прийом препарату пацієнтом. Під час застосування Енафрилу вживання алкоголю протипоказане.

Умови та термін зберігання.

• Зберігати у сухому, захищеному від світла місці,

при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки.