Інструкція для медичного застосування препарату ДІАФОРМІН

міжнародна та хімічна назва: Metformin; хлоралгідрату 1,1-диметилбігуанід;

основні фізико-хімічні властивості:

• таблетки 500 мг білого або майже білого

кольору, круглої форми, з двоопуклою або плоскоциліндричною поверхнею, з фаскою та рискою;

таблетки 850 мг білого або майже білого кольору, довгастої форми, з двоопуклою поверхнею, з рискою або без риски;

склад:

• одна таблетка містить метформіну гідрохлориду 500 мг;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, мікрокристалічна целюлоза (101), повідон, поліетиленгліколь 4000, магнію стеарат.

Одна таблетка містить метформіну гідрохлориду 850 мг;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, лактози моногідрат, мікрокристалічна целюлоза (101), повідон, поліетиленгліколь 4000, кальцію стеарат.

Форма випуску.

• Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

• Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Код АТС А10В

А02.

Фармакологічні властивості.

• Фармакодинаміка. Діаформін є похідним

бігуанідів і належить до синтетичних пероральних гіпоглікемічних препаратів. Гіпоглікемічний ефект обумовлений посиленням поглинання та окислення глюкози м’язовою та жировою тканинами, стимуляцією гліколізу в тканинах, пригніченням глюконеогенезу в печінці та всмоктування глюкози в травному тракті. Він потенціює периферичну дію ендогенного та екзогенного інсуліну внаслідок посилення його зв’язування з інсуліновими рецепторами. Діаформін позитивно впливає на ліпідний обмін: зменшує гіперінсулінемію при ожирінні шляхом пригнічення секреції ендогенного інсуліну, знижує вміст тригліцеридів та холестерину в плазмі крові, підвищує концентрацію вільних жирних кислот та гліцерину через посилення ліполізу. Препарат також викликає утворення лактатів, але помірніше ніж інші бігуаніди; посилює фібриноліз та агрегацію тромбоцитів; зменшує альбумінурію.

Фармакокінетика. Перорально призначений препарат всмоктується головним чином в тонкому кишечнику. Біодоступність препарату в звичайних дозах становить 50-60%. Максимальна концентрація метформіну (основної діючої речовини) в плазмі крові (приблизно 2 мкг/мл) визначається через 2-4 години після прийому. Препарат всмоктується протягом 6 годин. Метформін практично не зв’язується з білками плазми. Розподілення його здійснюється швидко, об’єм розподілення становить від 63 до 276 літрів. Найвища концентрація метформіну спостерігається в слинних залозах, кишечнику, нирках, печінці, еритроцитах. Препарат не метаболізується в печінці. Виводиться через нирки з сечею у незмінному вигляді. Середній період напіввиведення становить від 1,5 до 4,5 годин. Незначна кількість метформіну має період напіввиведення 9–19 годин. Нирковий кліренс становить 350-550 мл/хвилину. Здатність до виділення метформіну корелює з кліренсом креатиніну. При порушенні функції нирок можлива кумуляція препарату.

Показання для застосування.

Інсулінонезалежний діабет (II типу), особливо у пацієнтів з надмірною вагою (при первинній та вторинній гіперліпопротеїнемії), коли не вдається досягти задовільної компенсації порушень обміну відповідною дієтою та фізичними навантаженнями.

Інсулінозалежний діабет (I типу) у комбінації з інсулінотерапією.

Метаболічний синдром.

Спосіб застосування та дози.

• Дози та режим прийому препарату встановлює

лікар з урахуванням особистої потреби кожного хворого. Діаформін використовується в якості монотерапії чи в поєднанні з похідними сульфонілсечовини. Таблетки приймають під час їди 2 - 3 рази на день. Максимальна добова доза – 3 г. Лікування починають з низької дози (0,5 г 1 - 2 рази на добу), яку поступово підвищують до необхідної терапевтичної дози протягом періоду від кількох днів до двох тижнів. Виражений терапевтичний ефект спостерігається через 10 - 14 діб. Середня підтримуюча доза – 1,5 г (по 1 таблетці 3 рази на добу). При дозах, що перевищують 2,5 г Діаформіну на добу, подальшого підвищення його ефективності не спостерігається.

При застосуванні Діаформіну разом з інсуліном у перші 4 - 6 діб дозу останнього не змінюють. В подальшому дозу інсуліну поступово знижують (на 4 - 8 МО протягом кількох діб).

Побічна дія.

• Диспептичні прояви (нудота, блювання, метеоризм,

болі в череві, діарея, металевий присмак у роті) мають місце на початку терапії метформіном у 5-20 % пацієнтів. Ці симптоми поступово зникають у процесі подальшого лікування препаратом чи при зниженні його дози. При тривалому проносі препарат відміняють. Диспептичні явища можна значно зменшити, якщо приймати препарат під час їди та призначати його в поступово зростаючих дозах.

Внаслідок пригнічення метформіном всмоктування вітаміну В12 та фолієвої кислоти у окремих хворих може порушуватись гемопоез і виникати мегалобластична анемія. Шкірні алергічні реакції виникають вкрай рідко.

Діаформін може сприяти виникненню лактатацидозу у пацієнтів з нирковою недостатністю, хворобами печінки, інфекціями, онкологічними захворюваннями, гіповітамінозами, після вживання алкоголю, перебування під наркозом, у пацієнтів похилого віку.

Протипоказання.

Цукровий діабет, який компенсується дієтотерапією, застосуванням препаратів із групи сульфонілсечовини чи інсуліну;

Декомпенсований цукровий діабет (кетоацидоз, гіперглікемічна кома);

Абсолютні показання для призначення інсуліну;

Вагітність та годування груддю, дитячий вік;

Гостра фаза інфаркту міокарда, виражена серцева та дихальна недостатність;

Лактатацидоз та стани, які підвищують ризик його розвитку (ниркова недостатність, цироз печінки, інфекції, лейкоз, гіповітаміноз В1, алкоголізм, наркоз, важка фізична праця, похилий вік);

Алергія на препарат.

Передозування.

• препарата рідко призводить до

гіпоглікемії. Воно головним чином збільшує ризик виникнення лактатацидозу, який починається з нудоти, блювання, болей в животі, м’язах, після чого спостерігається гіпервентиляція, втрата свідомості і кома. Пацієнта необхідно терміново доставити до лікарні. Діагноз підтверджується визначенням рівня лактату та метформіну в сироватці крові. Найбільш дієвим засобом детоксикації є проведення гемодіалізу. Наявність метформіну в еритроцитах є ознакою його кумуляції і свідчить про необхідність проведення повторних гемодіалізів. Симптоматична терапія направлена на стабілізацію діяльності серцево-судинної системи, корекцію ацидозу, усунення гіпоксії.

Особливості застосування.

• На початку лікування хворий на діабет повинен бути

проінформований про дію препарату, особливості його застосування, можливі побічні ефекти, пов’язані з його прийомом.

Внутрішньовенне введення рентгеноконтрастних речовин може збільшити ризик виникнення гострої ниркової недостатності. Тому лікування препаратом переривають за 2 доби до введення контрастних речовин і поновлюють лише через 2 доби після проведеного дослідження.

При операціях під загальним знеболюванням (наркозом) через зростання ризику виникнення ниркової недостатності призначення препарату також переривають за 2 доби до операції і поновлюють через 2 доби після її проведення.

Якщо монотерапія препаратом або іншими цукрознижуючими препаратами не дає бажаного ефекту, можливо призначення комбінованої терапії цими засобами. У цьому разі призначена раніше доза препарату, що вже застосовувався, лишається незмінною, а додатковий препарат дається спочатку у найменшій дозі, яка поступово підвищується залежно від рівня глюкози у крові. Комбінована терапія проводиться під суворим контролем лікаря.

Під час лікування препаратом необхідно регулярно контролювати вміст глюкози у крові та сечі, а також концентрацію глікозильованого гемоглобіну.

При використанні препарату разом з інсуліном у перші 4-6 діб дозу останнього не змінюють. В подальшому дозу інсуліну поступово знижують (на 4-8 ОД протягом кількох діб). Така комбінована терапія проводиться під суворим контролем лікаря.

Застереження, які стосуються участі в дорожньому русі і обслуговуванні автотранспорту. Діаформін сам по собі не викликає гіпоглікемії, але при проведенні комбінованої терапії метформіном та препаратами сульфонілсечовини (чи іншими цукрознижуючими препаратами) з’являється загроза виникнення гіпоглікемії. Здатність до концентрації уваги та рефлекси можуть бути знижені у разі гіпоглікемії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Під час проведення довготривалого лікування

препаратом як призначення, так і відміна додаткової медикаментозної терапії можуть порушити стан компенсації цукрового діабету. Можливе посилення цукрознижувальної дії метформіну при одночасному використанні лікарських засобів, яким притаманна гіпоглікемічна активність: інсулін, протидіабетичні похідні сульфоніл-сечовини, акарбоза, нестероїдні протизапальні препарати з групи саліцилатів та піразолонів, інгібітори моноаміноксидази (ніаламід, бефол), окситетрацикліни, похідні клофібрату, циклофосфаміду та його сполук. Симпатолітичні засоби (клонідин, резерпін, гуанетидин) та b-адреноблокатори (анаприлін, атенолол) при тривалому застосуванні можуть викликати надмірну гіпоглікемію та впливати на суб’єктивне сприйняття її проявів.

Циметидин, уповільнюючи виведення метформіну з організму, підвищує ризик виникнення лактатацидозу. Надмірне та хронічне вживання алкоголю може непередбачуваним чином посилювати гіпоглікемічну дію метформіну і його здатність підвищувати вміст лактатів у сироватці крові.

Гіпоглікемічна дія метформіну може знижуватись під впливом глюкокортикоїдних препаратів, комбінованих естроген-гестагенових контрацептивів, адреналіну та інших симпатоміметичних сполук, глюкагону, гормонів щитовидної залози, тіазидних та інших діуретиків, діаксозиду, фенотіазинів і похідних нікотинової кислоти. Гуар (гуарем, хьюарова смола) може знижувати всмоктування діанормету і цим ослаблювати його дію.

Під час лікування Діаформіном прискорюється виведення фенпрокумону та інших похідних кумарину. У пацієнтів, яким попередньо проводилася терапія кумаринами, у разі призначення чи припинення лікування Діаформіном необхідно контролювати стан системи гемокоагуляції.

Умови та термін зберігання.

• Зберігати в сухому, захищеному від світла та

недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 0С. Термін придатності - 2 роки.